A A A K K K
людям з порушенням зору
Відділ освіти виконавчого комітету Глобинської міської ради

Історична довідка

ДО ПОЧАТКІВ ОСВІТНЬОЇ СПРАВИ ГЛОБИНЩИНИ

 

Активне заселення   Глобинського краю розпочалося після визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, спрямованої на звільнення від польсько-шляхетського поневолення. Саме після цього розпочинається швидкий процес заселення території громади, переважно переселенцями з Правобережної України, які втікали на Лівобережжя України – Гетьманщину від польського гніту.

Україна часів Гетьманщини була досить освіченою державою Європи. Здобути освіту було не лише почесною, але й необхідною справою. У селах України існували дяківські школи, в яких успішно здобували освіту діти козаків та селян. Та,  наприкінці ХVІІІ століття, внаслідок ліквідації російським царизмом залишків автономії України і покріпачення селянства, справу освіти для селянських дітей було зведено нанівець.

Остаточного занепаду освітньої справи в Україні  сприяло запровадження російським царизмом у 1782 році церковних штатів, якими встановлювалась строго визначена кількість священнослужителів, що вивело значну кількість дячків-вчителів за штат, а покріпачені селяни вже були не в змозі утримувати школи за власний рахунок.

Так, за даними Хорольської єпархії від 18 січня 1792 року, а саме до її складу на той час входила Глобинська церква Архистратига Михаїла, ми знаходимо згадку за дяка Івана Россошинського, який продовжує в Глобине навчати освіти власних дітей та дітей глобинських священнослужителів. Усього навчалося 4 учні і їх навчання носило богословське спрямування, адже, крім буквара, діти священнослужителів навчалися Псалтирю та Часослову (збірнику православних молитов). Тобто, їх  готували до майбутнього прийняття духовного сану.

Глобинські ж селяни-кріпаки поміщиків Руденків уже не можуть оплатити навчання своїх дітей, тож, як такого освітнього закладу на цей час у Глобине не існує.

Відкриттю першого навчального закладу в Глобине передувало прийняття в 1803 році Міністерством освіти царської Росії Правил відкриття парафіяльних шкіл в сільській місцевості. За задумом, це мали бути початкові однорічні школи першої ланки освіти. При цьому в казенних селах, там де селяни були не покріпачені, такі школи мали відкриватися коштом сільських громад і Міністерства державних маєтностей, а в панських селах за кошти самих поміщиків.

Звісно, що мало хто з поміщиків мав бажання таким чином дбати про освіту селян.

До честі глобинської поміщиці Анастасії Руденко саме її зусиллями було відкрито в 1835 році парафіяльну школу  в   Глобине. На відкриття початкової школи вона виділила свої кошти в розмірі 1500 крб. Ця школа в подальшому підтримувалась і коштом її спадкоємців –поміщиків Магденків та, на жаль, успішною її роботу назвати не можна було. Не сприйняли навчання в ній і самі глобинці.

Ось як про це зазначив у своїй публіцистичній замітці «Невежество нашего простого народа от недостатка народного образования», надрукованій в «Полтавських Епархіальних відомостях» за 1869 рік, перший «історик- краєзнавець» нашого міста, автор історичної розвідки «МестечкоГлобино и его церкви» Митрофан Зеньковський:

«Наші простолюдини дивляться на школу не на як заклад благодійний, що служить освітою розуму і серцю їх дітей, але як на якийсь заклад цивільно-виправний, в якому дітей їх будуть не навчати, а будуть бити і мучити». А такому погляду селян сприяли їх спогади про школу, відкриту за часів кріпацтва: «Невже вона нам не надоїла ще за часів кріпосного права? Але тоді було дитину віддаєш по неволі, щоб не ганяли на панщину»…

До речі, вже до середини 50-років ХІХ століття ця школа припинила своє існування. І причин тут було декілька: для поміщиків обтяжливим було її утримувати, а селяни не бачили ніякого сенсу в навчанні дітей, яке не давало належних результатів та перспектив. Дітям українцям за неповний рік навчання важко було освоїти освітні навики, які мало того, що подавалися на незрозумілій і чужій їм російській мові, та й ще за кожен непослух або ж неналежне засвоєння навчального матеріалу їх часто чекало покарання різками від учителя.       

           Тож, справжнє відродження освітньої галузі   розпочалося тільки після відміни кріпосництва та розвитку земств на Полтавщині. І саме такою подією стало відкриття в Глобине церковно-парафіяльної школи. Ініціатором її відкриття став представник одного з відомих на Україні меценатських родів – поміщик, поручик Олександр Гудим-Левкович, який був обраний на сходці жителів містечка Глобине в травні 1865 року попечителем парафії при Глобинській Архангело-Михайлівській церкві. Олександр Гудим-Левкович був одруженим на внучці глобинського поміщика Івана Магденка – Марії Капніст і, після виходу у відставку з військової служби, тривалий час проживав в містечку Глобине.

Відкриття школи в Глобине відбулося 9 жовтня 1865 року у відведеному для цього від громади приміщенні при волосному управлінні. Шкільні кімнати були обладнані коштом громади. До речі, Глобинське волосне управління розміщувалося на території, де зараз знаходяться торгівельні заклади на розі вулиць Центральної і Травневої. Навчання відразу розпочало 25 хлопчиків, а першими вчителями стали місцеві священики – Іван Сагарда та Михайло Трофимовський. Для утримання школи Олександр Гудим-Левкович особисто виділив 30 карбованців та пообіцяв їх жертвувати на освіту кожного року, як парафіяльний попечитель. Крім того, з кожного селянського двору містечка Глобине за рішенням сільського сходу виділялось щорічно по 5 копійок сріблом.

Утім, цього було недостатньо, як для забезпечення навчального процесу, так і для створення належних умов для навчання. Саме це відмічав у своєму звіті член Кременчуцької повітової навчальної ради священик Петро Махаринський, при проведенні огляду Глобинської школи взимку 1869 року. На той час там навчалося 36 учнів чоловічої статі. Із них менша кількість навчалася Закону Божому, каліграфії та рахівництву, а переважна більшість – початковому читанню по цивільному й церковному друку. Законовчителем був Іван Сагарда, а вчителем -  козак, прізвище якого не відоме. Є лише відомості, що відповідної освіти та офіційних прав на проведення таких занять він не мав. При цьому, Іван Сагарда не отримував жодної винагороди за свою працю, а з козаком громада уклала договір та виплачувала йому 15 карбованців у рік. Не вистачало підручників та інших навчальних посібників, які придбавалися, в основному, за рахунок батьків учнів та, частково, за рахунок коштів Глобинської громади.

Навчальний процес у школі розпочинався з 15 жовтня і тривав до 1 травня. Утім, до честі глобинців, які стояли біля витоків створення та функціонування в нашому містечку школи, слід віднести те, що вони були одними з піонерів цього просвітницького руху в Кременчуцькому повіті. Адже, подібних закладів освіти, разом з училищами, в досить великому за розмірами повіті, за станом на 1869 рік нараховувалося всього лише 6.

Та основною заслугою роботи цього навчального закладу – церковно-парафіяльної школи в містечку Глобине, було те, що вона сприяла кардинальним змінам в світогляді селян та їх відношенні до освіти своїх дітей. Якщо на момент відкриття церковно-парафіяльної школи вони сприймали цей факт з підозрою, не вірили в практичну користь навчання в школі, то саме життя їх переконувало в тому, що діти глобинських селян можуть оволодіти грамотою, навчитись рахувати і вміти застосовувати знання на практиці. Саме досвід практичної роботи цієї школи зробив затребуваним зростання запиту жителів Глобине на освіту своїх дітей та нагальну потребу в розширенні і створенні нових освітніх закладів.

Тож, уже 1 жовтня 1875 року в центрі Глобине на території подвір’я нинішньої гімназії №1, було відкрито Глобинське народне початкове двокласне училище, яке утримувалося коштом земства та де було обладнано для навчання дві класні кімнати в одноповерховому глинобитному приміщенні, вкритому очеретом. До речі, саме з діяльності цього земського училища відомий глобинський історик-краєзнавець Микола Плиска започатковує історію сучасного Глобинського ліцею №1 імені В.Є.Курченка – навчального закладу, який за часи свого існування не раз змінював свої організаційні форми, освітній рівень та підпорядкування.

Та й це  приміщення училища не вміщало всіх бажаючих навчатися, а тому в 1884 році в містечку Глобине розпочалося будівництво нового приміщення – цегляної школи, яке проводилося за рахунок земства. Нове приміщення було набагато більшим та просторішим, мало 16 великих вікон, кам’яний цоколь та дах, вкритий металом. Нове приміщення навчального закладу дало змогу збільшити кількість учнів майже вдвічі. Так за даними на 1893-1894 рік, в училищі навчалося 79 учнів.

Та і в новому приміщенні земського училища навчатись мали змогу лише хлопчики віком від 8 до 16 років, в той час як дівчатка такої можливості не мали, аж до осені 1891 року. Саме цього року за ініціативи священика Івана Сагарди в містечку Глобине при Глобинській Архангело-Михайлівській церкві було відкрито жіночу церковно-приходську школу. Урочисте відкриття навчального закладу відбулося 21 листопада 1891 року. Відразу навчання в школі розпочало 20 місцевих дівчаток. Учителькою стала донька священика Анна Сагарда, яка в 1891 році закінчила Єпархіальне жіноче училище, а законовчителем (викладачем Слова Божого) спочатку дячок Олександр Гуренко під наглядом все того ж Івана Сагарди, а з 1892 року – глобинський священик Іван Ревінський.

Слід зауважити, що молода вчителька Анна Сагарда докладала чимало зусиль в справі навчання своїх учениць і вже через рік її старанність та педагогічний хист були помічені та відображені в щорічному звіті Полтавської єпархії про діяльність церковно-парафіяльних шкіл на території Полтавської губернії за «особенное усердие к делу и успехами в школе». Ці ж її педагогічні вміння та старанність були відмічені в звітах Полтавського земства по освітній галузі і за 1893 рік. У 1892 році зусиллями глобинського священика Івана Сагарди на церковні кошти для церковно-парафіяльної школи було збудовано нове приміщення –«шкільний будинок». Крім того, на її утримання Архангело-Михайлівська церква виділила щорічний капітал в сумі 60 карбованців.

У 1893 році в Глобинській церковноприходській школі навчалось 25 дівчаток, в наступном - на одну менше. З 1895 року вчителем у цій школі став працювати диякон місцевої церкви Макарій Подгаєвський, а з 1900 року – Анна Таборанська. Та все ж  бажаючих навчатися в Глобинській церковнопарафіяльній школі було набагато більше, а наявне приміщення не давало можливості збільшити кількість учениць. Саме на цю обставину в 1903 році звернула увагу Полтавська Єпархіальна Навчальна Рада та зобов’язала священика Глобинської АрхангелоМихайлівської церкви Івана Ревінського не зволікати із будівництвом нового приміщення для очолюваної ним церковно-приходської школи. На жаль, цим же рішенням навчальна рада звернула увагу на погіршення справ з навчанням у Глобинській церковно-парафіяльній школі, які «пришли в упадок».

Із часу виникнення перших освітніх закладів, у місті Глобине в подальшому постійно відбувалося зростання освітніх програм у частині кількості та об’єму навчальних предметів, які вивчалися в училищі та церковнопарафіяльній школі для дівчат. Так, спочатку навчання в земському училищі було трирічним, а з 1890-х років – у зв’язку зі зростанням об’єму освітньої програми – чотирирічним. Вчилися діти за підручниками К.Д. Ушинського "Рідне слово", Л.М.Толстого "Азбука", М.О.Корфа "Наш друг". У навчальних закладах викладалися: Закон Божий, російська мова (письмо і читання), арифметика, церковний спів, гімнастика, а з будівництвом майстерні на території училища з 1908 року окремі учні, за бажанням, ще й оволодівали ремеслом столяра.

Навчання в училищі та церковно-парафіяльній школі для дівчаток в м. Глобине, як і в інших навчальних закладах Кременчуцького повіту проводилося безкоштовно, що, безсумнівно, було великою заслугою Кременчуцького земства. Адже, в багатьох інших земствах Полтавщини навчання дітей було платним. Та, разом із тим, наявні в містечку Глобине навчальні заклади не могли вмістити всіх бажаючих навчатися. Крім цього, на заваді навчанню був і матеріальний стан значної частини жителів містечка, бо не всі батьки були матеріально спроможними спорядити свою дитину до школи, а з іншого боку, малолітні діти змушені були допомагати батькам по господарству або ж йти працювати по найму, щоб матеріально підтримувати свою родину та заробляти собі на харч.

Так, за даними на початок ХХ-століття з цих підстав кожна друга дитина в Глобиному не навчалася й кожна третя не закінчувала повного курсу навчання. Слід відзначити і вклад місцевих поміщиків та землевласників у розвиток освітньої справи в містечку Глобине. Крім поміщиків Анастасії Руденко та Олександра Гудим-Левковича, які стояли біля витоків створення перших навчальних закладів у місті Глобине, варто згадати і Кременчуцького повітового предводителя дворянства глобинського поміщика Олексія Петровича Магденко, який був попечителем Глобинського земського народного двокласного училища з 1889 року та виділяв кошти на утримання цього закладу.

Значний вклад в розбудову Глобинського народного училища зробив і купець Михайло Олександрович Шапошников, який придбав маєток та земельні володіння Магденків у Глобине та теж став попечителем Глобинського земського народного двокласного училища. Так, в 1908 році він виділив 1145 крб. на розширення приміщення училища. Щоб більше зрозуміти значимість його внеску, варто порівняти ті кошти, які земство виділяло щорічно в той час на ремонт цього навчального закладу та які становили суми від 10 до 15 карбованців. Чимало для розвитку освітньої справи в місті Глобине зробило й місцеве духовенство, в особі його найбільш прогресивних та ініціативних представників. Перш за все, це священнослужитель Свято-Михайлівської церкви м. Глобине Іван Сагарда. До його заслуг належить: підтримка ініціативи щодо відкриття церковно-парафіяльної школи в 1865 році, відкриття церковно-парафіяльної школи для дівчат у 1891 році, будівництво приміщення для цієї школи в 1892 році, виділення щорічного капіталу в сумі 60 карбованців на утримання навчального закладу, а також постійна педагогічна діяльність, як законовчителя та наглядача навчальних закладів.

Серед успішних педагогів Глобине кінця ХІХ-початку ХХ століття: Анна Сагарда, Євдокія Діонісієва (в 1911 році за успіхи в педагогічній ниві нагороджена срібною імператорською медаллю на Олександрівській стрічці «За усердие»), вчитель співів Дмитро Матвійович Богаєвський (його успіхи в навчанні учнів Глобинського земського училища, зокрема, створеного ним хору хлопчиків, відзначав український композитор М.М.Калачевський, який у літній час часто відпочивав, разом із родиною, у Семимогилах, де був маєток його дружини В.В.Калачевської), вчитель гімнастики, колишній унтерофіцер Іван Удод, Марія Тимофіївна Верховська, Марія Демиденко, Макар Федорович Лук’янов та інші.

Справі розвитку освітніх навиків жителів містечка Глобине сприяли і інші заходи, які впроваджувалися земством для «простого народу». Так, в 1899 році Кременчуцьким повітовим комітетом піклування про народну тверезість було відкрито при чайній цього комітету в містечку Глобине безкоштовну народну бібліотеку-читальню. Завідувати нею став священик Архистратиго-Михайлівської церкви Іван Ревінський, а загальний нагляд за її діяльністю здійснював місцевий благочинний Андрій Савицький. Із 1910 року завідувати бібліотекою-читальною став диякон Глобинської Архангело-Михайлівської церкви Василь Гончаренко.

Не менш значною для нашого містечка подією в галузі освіти став і факт відкриття в 1901 році зусиллями священника Глобинської Архангело-Михайлівської церкви Івана Ревінського та глобинського лікаря Олександра Несвіцького народних читань по недільних та святкових днях для жителів Глобине, які проводились в приміщенні місцевого народного училища. У тематиці народних читань, своєрідних лекцій, переважали релігійні питання та відомості, що стосувалися охорони здоров’я. Та все ж, ці читання, як і спілкування слухачів зі своїми викладачами з питань сільського буття та політичного життя в державі, сприяли розширенню кругозору та освіченості жителів містечка.

 

За матеріалами краєзнавця  Олександра Логвина.

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень